Вітаємо!
Ви відвідали персональний блог Запорізької міської
бібліотеки - філії №10
ЦБС для дорослого населення. Наша мета - бути сучасним науково - просвітницьким та культурно - інформаційним закладом.
Ми стверджуємо, що одним з найбільших творінь людської культури є книга.
І тому найголовнішими в культурі будь - якої країни, як би це не здавалося для когось дивним, - є бібліотеки.

вівторок, 20 січня 2015 р.




Аналіз законодавчої бази України в сфері інтелектуальної власності. Проблематика застосування норм авторського права в бібліотечній практиці. Рекомендації щодо вдосконалення діяльності публічних бібліотек
з урахуванням вимог законодавства про авторське право.

Не так вже і давно престиж бібліотеки залежав від кількості і якості друкованих видань у її фондах. З розвитком інформаційних технологій у фондах кожної публічної бібліотеки присутня інформація в електронному вигляді. Адже сьогодні саме інформаційний продукт є тією капітальною інвестицією у сферу бібліотечних послуг, який дає бібліотеці можливість йти в ногу з часом. Використовуючи в бібліотечній практиці електронні інформаційні ресурси (бази даних, е - книги,  мультимедійні твори, тощо) необхідно узгоджувати їх із законодавством про авторське право.

 В Україні питання правовідносин у сфері інтелектуальної власності регулюються нормами Конституції України (ч.1ст.41 гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ч.1 ст.54  громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності; ч.2 ст.54 кожному громадянину гарантує право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом), Цивільного кодексу (право інтелектуальної власності регулюється ст.418-508), Кримінального кодексу  (ст.176,177, 229,231 передбачає покарання у вигляді штрафу, конфіскації, позбавленням права займати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років,  позбавленням волі від двох до п’яти років за незаконне   відтворення,   розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп'ютерних програм і баз даних, а  так само  незаконне  відтворення,  розповсюдження виконань,  фонограм, відеограм  і  програм  мовлення,  їх  незаконне   тиражування   та  розповсюдження на аудіо – відеокасетах та  ін. носіях інформації, іншого умисного порушення авторського права і суміжних прав, але застосування кримінальної відповідальності дозволяється лише у випадках, коли нанесено значних матеріальних збитків чи одержано доход у особливо великому розмірі), Господарського кодексу України (ст.154-162 регулює використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності), Кодексу України про адміністративні правопорушення (ст. 51² передбачає відповідальність за незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності, привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом), ЗУ «Про авторське право і суміжні права», ЗУ «Про видавничу справу», ЗУ «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відео програм, комп’ютерних програм, баз даних», міжнародними конвенціями, угодами і договорами (Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, Всесвітня конвенція про авторське право, Договір ВОІВ по авторському праву) та ін. нормативно – правовими актами. Слід вказати (і це важливо для розуміння сутності поняття інтелектуальної власності), що за своєю структурою право інтелектуальної власності є сукупністю правових інститутів, розташованих у певній послідовності. Тож усі види прав на об’єкти інтелектуальної власності поділяють на: авторське право (опосередковує діяльність зі створення і використання літературних, наукових, мистецьких творів) і суміжні права (стосуються творчої діяльності авторів творів які можуть бути виконані, записані чи включені в передачу ефірного мовлення); право промислової власності (охоплює науково – технічну, дослідницьку  діяльність, регулює відносини які виникають у процесі створення і використання винаходів);  право на нетрадиційні об’єкти права інтелектуальної власності (стосується специфічних результатів інтелектуальної діяльності до яких належать наукові відкриття, раціоналізаторські пропозиції, ноу-хау, комерційні таємниці). Згідно ЗУ «Про авторське право і суміжні права», автором є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір. Авторське право виникає з моменту створення твору і діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Поняття авторського права містить в собі особисті немайнові (моральні) права автора та майнові права автора. Оскільки до особистих немайнових прав автора належить право вибирати псевдонім, вимагати визнання свого авторства, забороняти під час публічного використання твору згадувати своє ім'я, право протидіяти будь – якому перекрученню, спотворенню, зміні твору чи іншому посяганню на твір, то в бібліотеках, (в силу специфіки їх діяльності) непорозумінь з цих питань не виникає. Під майновими правами автора слід розуміти право автора (чи іншого правоволодільця) на використання твору. А саме: право на відтворення твору, його прокат, імпорт, розповсюдження, публічне виконання, публічний показ, переклад на іншу мову, переробка твору. Таким чином, особа яка володіє майновими авторськими правами, має право вимагати виплати винагороди за використання твору. Та як відомо, кожна медаль має дві сторони. З одного боку право інтелектуальної власності передбачає правову охорону результатів творчої діяльності, з іншого – забезпечує рівновагу між правом автора на захист і правом користувача на доступ до інформації з метою навчання, викладання та творчих дій. Другий пункт цілком збігається з одним з головних завдань бібліотеки – забезпечення доступу широких верств населення до інформації, у тому числі і в цифровому форматі. Але створення професіональних електронних копій справа не з  недешевих, а бібліотеки сьогодні  високим рівнем фінансування не вирізняються. Натомість ентузіазму нам позичати не потрібно, і при наявності сканера, у бібліотеці з’являється е-книга. Тож пропоную розглянути основні аспекти роботи публічної бібліотеки через призму авторського права України. Для забезпечення користувачів своєчасною і повною інформацією, залучення до бібліотеки нових читачів, розширення палітри послуг із застосуванням новітніх технологій, повноти комплектування, бібліотекарі активно використовують в роботі Інтернет – ресурси (знайдена інформація роздруковується і копіюється), створюють сайти для розміщення відомостей про свою діяльність з можливістю віддаленого доступу до своїх ресурсів (електронні каталоги, електронні версії повних текстових документів, періодичних видань), пропонують електронну доставку документів (як правило, документ сканується і пересилається за допомогою електронної пошти). Такі  форми роботи здійснюється на основі  бібліотечних фондів (що є власністю бібліотеки), які вона про праву зберігає та використовує. І тут дуже важливим є питання правової оцінки таких дій. Згідно ст.22 ЗУ «Про авторське право і суміжні права», допускається без згоди автора або особи яка має авторське право, репрографічне відтворення (мається на увазі процес репродукування шляхом  фотокопіювання,  або  іншими  подібними способами,  крім запису в  електронній,  цифровій чи іншій формі, яку зчитує комп'ютер), одного примірника твору бібліотеками та архівами, діяльність яких не спрямована прямо або опосередковано на одержання прибутку за таких умов: 1) у разі, коли відтворюваним  твором є окрема опублікована стаття та інші невеликі за обсягом твори чи уривки з письмових творів (за винятком   комп'ютерних програм і баз даних), з ілюстраціями чи без них, і коли це відтворення здійснюється за запитами фізичних осіб за умови, що: бібліотека та архів мають достатньо  підстав  вважати,  що такий  примірник  використовуватиметься з метою освіти, навчання і приватного дослідження; відтворення твору є поодиноким випадком і не має систематичного характеру; 2) у разі, коли відтворення  здійснюється для збереження  або заміни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника даної бібліотеки чи архіву або для відновлення загубленого, пошкодженого або  непридатного  примірника  з  фонду  аналогічної бібліотеки чи архіву, а одержання такого примірника іншим шляхом  неможливе,  а також  коли  відтворення  твору  є  поодиноким  випадком  і не має систематичного характеру. Аналіз цієї законодавчої норми вказує, що бібліотека не має ніякого права на повне відтворення твору шляхом оцифровування і розміщення  його на веб – сайті. Більше того, просто скануючи документ та розповсюджуючи його електронні копії, бібліотеки порушують норми закону про авторське право, бо: відтворюють і розміщують твір у своїй мережі без згоди автора (чи інших суб’єктів авторського права); надають до них вільний доступ користувачам; передають в електронній формі (електронна доставка документів) не здійснюючи при цьому відповідних авторських виплат. Без порушення авторських прав бібліотека має змогу створювати електронні копії тих документів, які не є об’єктами авторського права. Законодавством (ст.434 ЦКУ, ст. 10 ЗУ «Про авторське право і суміжні права») наведено перелік таких об’єктів. Зокрема, це повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації; твори народної творчості (фольклор); державні символи України, грошові знаки, емблеми що затверджені органами державної влади (увага: проекти офіційних символів і знаків зазначених об’єктів, до їх офіційного затвердження розглядаються як твори і охороняються відповідно до законодавства); акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, постанови, рішення); розклади  руху транспортних засобів, телерадіопередач,  телефонні довідники   та  інші  аналогічні  бази даних,  що  не  відповідають  критеріям  оригінальності  (право sui-generis). Також законодавець (ст.21-25 ЗУ «Про авторське право і суміжні права») вказує на випадки вільного використання твору (без згоди автора, але з обов’язковим зазначенням його імені і джерела запозичення). Мова йде про використання цитат, коротких уривків (у тому числі й оглядів преси) в обсязі, виправданому поставленою метою; відтворення аудіовізуальних творів, ілюстрацій, літературних і художніх творів для навчання; репрографічного відтворення книг, нотних текстів, творів образотворчого мистецтва для заміни загубленого або пошкодженого примірника з фонду бібліотеки та ін. В інших випадках бібліотеки повинні отримувати дозвіл (договір) автора чи особи яка має авторські права (у письмові формі про передачу прав на використання твору,  в усній про опублікування твору в періодичних виданнях) або ліцензію на використання твору з певною метою.Діюче в Україні законодавство з авторського права є недосконалим. Існує безліч невирішених проблем, виникають правові колізії. Шляхами вирішення поставлених завдань, які дозволять бібліотекам забезпечити інформаційне обслуговування користувачів у повному обсязі, не порушуючи норми законодавства про авторське право, є впровадження в роботу бібліотек договірної діяльності, розробка локальних нормативно - правових актів, які є чинними на рівні окремої бібліотеки. Це можуть бути Положення бібліотеки, в яких регламентовано засади формування і використання електронних ресурсів; Правила бібліотеки чи Правила користування Інтернет - центрами, в яких йдеться про права і обов’язки користувачів що стосуються використання інформації в електронному вигляді та захисту авторських прав; Посадові інструкції працівників бібліотеки, де  прописано ключові положення законодавства про авторське право України. Керівники бібліотек, ЦБС мають змогу змінювати чи доповнювати такі локальні документи, оперативно реагуючи на законодавчі зміни в авторському праві і не тільки. Авторський договір є більш складним інструментом в сфері управління та захисту інтелектуальної власності. Договір укладається між автором (сторона, яка передає свої права на використання твору) і адміністрацією бібліотеки (сторона, яка набуває право на використання твору). Сторони визначають права і обов’язки, строк дії договору, спосіб використання твору, розмір і порядок виплати авторської винагороди, умови відповідальності за невиконання чи неналежне виконання авторського договору. Також договором може бути врегульоване питання створення електронного ресурсу бібліотеки, на який автор дає свій дозвіл. Насамперед договірна діяльність дозволяє вирішити питання захисту інтелектуальної власності тим бібліотекам, які мають власні сайти. Розміщення у відкритому доступі типових положень договору сповістить  інтернет – користувача  про те, що авторські права захищені і в бібліотеці існують певні умови використання електронного продукту.  
Література

1.  Харитонова О. Вступ до курсу «Право інтелектуальної власності»// Право України. – 2011. - №3. – с. 311-322.

2.  Закон України «Про авторське право і суміжні права» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua

3.  Ігнатьєва В.Б  Правомірне використання об’єктів авторського права при застосуванні ІТ – технологій в бібліотечній справі  //Вісник східноукраїнського національного університету ім. В.Даля. – 2011. - №2. – с.99-105

Дописати коментар

Правила коментування:
1. Будьте шановливими, не ображайте автора чи іншого коментатора.
2. Скористайтеся матеріалами, ідеями, досвідом замість безцільного коментування.
3. Не використовуйте непристойні вислови та вульгарну мову.
4. Коментуючи, дотримуйтеся теми публікації.
5. Коментарі, які не відповідають вказаним крітеріям, будуть вилучені.